Владислав Недашківський.  Рошенівське стовпотворіння

fontan

Занесла мене доля у Вінницю. Чудове повільне місто з розкішними трамвайчиками за три гривні, привітними людьми та забальзамованим мертв’яком. Мала батьківщина прем’єра Гройсмана.

Бог, як відомо, ще той жартівник, а тому моя поїздка припала на відкриття світломузичного фонтану, який вже багато років вважається символом міста. Це, звісно, ліпше ніж пов’язувати Вінницю зі ставкою Гітлера, який хотів зробити тут курорт для оздоровлення еСеСевців та іншої нацистської верхівки. Кажуть, у Вінниці особливе повітря (навідміну від води – вона тут жахлива). Можливо, саме особливості повітря є відповідю на усі мої питання. Але буду послідовним.

 

Отже, відкриття рошенівського, вибачте, вінницького фонтану на набережній Рошен. Про нього потім. Перед ним міська влада вирішила організувати концерт. Масштабний та грандіозний, щоб транслювався на всю Україну. Настільки грандіозний, щоб на нього приїхали Порошенки.

Починай кампанію з концерту – перевірена технологія

По суті, цей концерт став майданчиком передвиборчої кампанії Порошенка. Раніше я писав, чого очікувати від президентських перегонів, які ще офіційно не почалися, але вже йдуть повним ходом. Так от саме на концерті у Вінниці пролунали лозунги кампанії Порошенка (з часом можливі варіації): “Віримо в Україну”, “Єднаймося заради майбутнього”.

 

Можна було б вважати збігом використовування політичних гасел на концерті, але таких збігів не буває. Ось вам здоровецька фабрика Roshen, ось фонтан, осьо-сьо концерт, на який прийшли тисячі людей, всеукраїнська трансляція, а, головне, – приїхали Марина та Олексій Порошенки. Дружина та старший син президента країни, у якій вже у березні наступного року відбудуться вибори.

Марині та Олексію Порошенкам дали слово на величезній сцені. Вони, звісно, розповіли про європейське майбутнє, здобутки, прагнення зробити країну ще кращою та про все інше, про що розповідають у такі моменти. Перед появою хедлайнерів концерту – гурту The Hardkiss – на величезних екранах запустили відеоролики про наших паралімпійців, про нашу науку і про досягнення на цих нивах. Відзняті та змонтовані вони були у дуже знайомий спосіб – такий вигляд мають президентські ролики, які транслюють по телебаченню, чи завантажують на сайт Адміністрації президента.

Одним словом, це мало дуже дивний вигляд – на городі бузина, а в Києві дядько. Ніби фонтан відкривали, а враження таке, що мені намагалися продати дохлу кобилу. Я пам’ятаю подібні концерти, які організовувала Партія регіонів під час передвиборчих кампаній. Тут не вистачало лише партійної символіки, хоча її функцію виконували найближчі родичі гаранта.

Про людей, свиней та поліцію

На концерт прийшли тисячі людей. Порахувати всіх по головах було складно – натовп такий, ніби всі зібралися знову будувати Вавилонську вежу. Приходили цілими сім’ями навіть з колясками та немовлятами. Питання: навіщо? Щоб дитина оглухла під тією колонкою? Чи щоб її задавили? Люди пхалися вперед-назад, намагаючись пробратися ближче до сцени у будь-який спосіб. І не важливо, що тут хтось стоїть, адже йому можна відтоптати ноги та відштовхнути. Агресивнішими за всіх були молодиці, які намагалися пробратися ближче, щоб викласти в Instagram чергове розмите відео. Насолоджуватися концертом? Нє, не чули.

А ще кожний хлопець, який себе поважає, повинен був підняти дівчину на плечі, щоб їй було видно. Не важливо, що ззаду люди теж хочуть щось побачити. “Опустіть тьотю”, – скандували ми з друзями. До нас приєдналося ще кілька людей, але марно – тьотя продовжувала затуляти краєвид.

Порожні пляшки, бляшанки та інше сміття кидали просто під ноги, бо не можна ж покласти їх у сумку чи кишеню, щоб викинути в урну. Та й урн як таких не було – ходили бригади людей та прибирали увесь мотлох у чорні поліетиленові мішки. Свині, але таке завжди відбувається на концертах, тим паче безкоштовних.

Нарешті почався відлік до запуску фонтана. Думаєте там можна було щось побачити? Та звісно ні, бо все затуляла стіна з любителів познімати на телефон. Люди дивилися не на квіточки, які вимальовувалися на потоках води, а на екранчики своїх ґаджетів, та ще й матюкалися, коли хтось попереду затуляв їм камеру.

Для тих, хто ніколи не був у Вінниці, слід пояснити, що з центру міста на набережну Рошен веде міст через Південний Буг. Так от вздовж цього мосту з обох боків виставили правоохоронців. Мабуть, щоб ніхто не впав у річку, бо перила там десь на рівні стегна. Хлопці просто стояли. А що вони ще могли зробити з кадетськими личками? У них ні повноважень, ні дубинок не було.

Ми, як і тисячі інших, вирішили не милуватися фонтаном, а одразу після запуску повернутися у центр. Натовп валив пішохідною частиною мосту. Але комусь не подобалася швидкість, з якою ми всі рухалися, тому вони перестрибували через відбійник та, захопивши цілу смугу, йшли проїжджою частиною. Знову таки, сунули з колясками та малими дітьми. “Там у вас люди вистрибують на дорогу”, – кажу якомусь хлопчині у формі. “Харашо”, – відповідає він мені. Ну, ок, його я розумію – він нічого не може зробити. Я не розумію чому керівництво міста (чи ініціатори концерту) не організувало безпечні коридори, по яких люди мали б змогу перейти міст, не наражаючи на небезпеку себе та водіїв.

Диявол у деталях

От наче дрібниці, але вони чудово відображають справжнє обличчя нашого з вами суспільства. Прийти, насмітити, наплювати на всі закони та правила по принципу “мені треба”, покричати про Європу та урвати чогось на халяву. Коли ж ми вже зрозуміємо, що не буває халяви? Ми всі прагнемо жити краще, але постійно чекаємо, що з’явиться якийсь добрий чарівник, який це зробить одним помахом чарівної палички. І оці всі “чарівники” розмахують тією паличкою лише раз на п’ять років – перед черговими виборами. Щоправда потім виявляється, що це була ніяка не чарівна паличка, а вудка з морквиною, якою ведуть віслюка у потрібному напрямку.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована