«Вікно життя» виправдовує себе на понад 100%», — коментар з Вінницького жіночого монастиря

2049477-zberezheni-diti-yak-pratsyue-vikno-zhittya-u-vinnitsi

«Вікно життя» – це рятівний пункт для дітей, від яких відмовляються батьки або не можуть їх утримувати за певних обставин.  Його особливістю є анонімність, адже поруч немає відеокамер, а відтак можна залишити дитя і піти непоміченим. У Вінниці його відкрили при жіночому монастирі Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок. Це сталося ще в 2011 році і за цей час монахині знайшли там п’ятьох немовлят.

Доля дітей склалася щасливо, адже всі вони знайшли собі нові родини. Першу дитину підкинули через рік після відкриття «Вікна життя». Прессекретарка жіночого монастиря Марина Киричук згадує, що взимку вночі в них залишили новонароджену дівчинку.
Наступне маля опинилося у них аж у 2018 році. Протягом 2020 року тут залишили ще двох хлопчиків, пише 20 хвилин.

Марина Киричук розповідає, що кожне відкриття дверцят «Вікна життя» супроводжується звуковим сигналом. Він лунає одразу в кількох місцях монастиря, однак зовні – жодного натяку на «сигналізацію». — Звук досить гучний і його неможливо не почути.

Сестри йдуть перевіряти і максимум за дві хвилини вони вже на місці. Поки доходять, людина, яка принесла дитину, має можливість піти ніким не поміченою, позаяк камер відеоспостереження на території немає, — каже вона.

Марина Киричук розповідає, що у прилеглій кімнаті є всі необхідні речі для малюка. — У нас є ліжечко, пеленальний столик та речі першої потреби: ванночка, якщо дитину треба помити, стіл, де можна змінити підгузок, одягнути, якщо дитинка, наприклад, гола. А також засоби, щоб дати воду та зігріти. Здебільшого ж сестри в цій кімнаті чекають на приїзд медиків, які оглядають діток та складають протоколи. О
крім бригади «швидкої» сестри викликають і поліцію.

Хоч дитину залишили анонімно, поліцейські повинні зафіксувати факт підкинення немовляти. Згодом знайду забирають у Центр матері та дитини, що на Старому місті.

— Там малюка лікують у разі необхідності або просто протягом певного часу він перебуває під наглядом медичного персоналу.

Це триває близько півроку, а потім дитину передають на усиновлення. Наскільки мені відомо, охочих забрати діток дуже багато, — каже Марина Кириченко.

Знайти біологічних батьків практично неможливо Хоча все ж був випадок, коли залишеного у монастирі хлопчика вдалося повернути в рідну домівку. Тоді разом з дитиною у вікні лежало свідоцтво про народження, таким чином поліції вдалося встановили батьків. Вочевидь, мама того малюка не зовсім розуміла, куди вона віддає дитинку – можливо, думала, що це місце, де тимчасово можна залишити дитину. І свідоцтво поклала з метою, щоб знали, хто справжня мама. У всіх інших випадках батьків не знайшли.

На думку Марини Киричук, «вікно життя» виправдовує себе на понад 100%. Адже кожне збережене там життя говорить про необхідність такого пункту. — Лише через рік після відкриття нам залишили першу дитину, потім — тривала перерва. Хоча бували випадки, що матері викидали своїх малят у річку чи на смітник, або просто залишали у лікарні, — розмірковує прессекретарка монастиря. — Як показує практика, наше «вікно життя» не стало стимулом для того, щоб жінки відмовлялися від дітей. Але я вважаю, що краще дати можливість малюку жити, а не викидати в смітник, де він просто загине».