Пост-правда президентської «Лоліти»

list

За великим рахунком, бажаючі відшукати чергову «зраду» в інциденті зі «вкидом» «Руставі-2», який оприлюднив начебто лист-каяття нібито Петра Порошенка 10-річної давнини, висмоктують цю «зраду» з порожнього місця.

Це не закид «зрадофілам», а незаангажований опис об’єктивного процесу колообігу чергового «хайпу» в інформаційному просторі.

 

Щоб певний факт отримав резонансну суб’єктивну оцінку і, мало того, стимулював суспільство до прийняття і визнання цієї оцінки, не кажучи вже про примушення (хоча індивіди будуть думати, що вироблятимуть оцінку та діятимуть свідомо) до певних дій – щоб все це реалізувалося у реальності, такого дискретного сигналу, як подія з минулого, занадто замало.

До того ж, українське суспільство привчили жити за правилами «пост-правди», коли акція навіть і з претензією на суттєві політичні висновки, після декількох змахів інформаційної диригентської палички, перетворюється у той саме малозмістовний «хайп», реальна ціна якого така сама, як і плітки зі світського життя.

— «Панамські офшори»? Кому цікаво копатися у фінансових документах на іноземних мовах, які розповідають про міграцію невідомо чиїх коштів з одного кіпрського рахунку на інший.

 

— «Плівки Оніщенка»? А про що там мова?

— «Оповідання генпрокурора»? Несуттєво.

— Перманентна війна НАБУ / НАЗК / ГПУ / СБУ / СУП і т. д., і т. п. Набридло.

«Пост-правда», дійсно, працює. Це не добре, і не погано. Це просто так є.

І вся справа «Лоліти» так само зійде на гальмах, за тією лише різницею, що сигнали, які йдуть за лінією грантів Держдепу (а «Руставі-2», «Аль Джазіра» і «Українська правда» належать до авангарду грантових структур), стають все більш тривожними для Банкової. Тому можна було б чекати на продовження, але переконані – час для «виправлення» у верхівки української влади ще є.

Але іронією всесвітнього порядку (чи як її ще називають філософи?) домінування «пост-правди», за якої грані правди і неправди стираються з явищами зовсім іншого порядку – добра і зла, зіграли геть злий жарт з усіма тими, хто цю методологію використав на повну.

Мова про те, що в умовах «пост-правди» не сприймається жорстка істина, яка за минули часів болісно била би по представникам будь-якого режиму, але у цих саме умовах рівень довіри отримує й абсолютно безпідставна брехня.

І, що найгірше для представників влади, потрапивши у такий, викликаний самим себе, пресинг, політики починають нервувати. А тому припускаються помилок.

Найбільш яскравий приклад такого неадекватного нервування – останні заяви Арсенія Яценюка. Рекомендуємо ознайомитися з цією заявою повністю: https://24tv.ua/yatsenyuk_rozpoviv_chomu_prodav_telekanal_espreso_n912952

У ній Яценюк переконує, що: плітку про «перший мільярд» придумали вороги; про «куплені в США 24 вілли» розповідають «недолугі корумповані політикани»; «наявність активів в усіх країнах світу» – нісенітниця. А те, що він продав свою 30% частку у ТВ «Еспрессо», є позитивним моментом, адже з угоди бюджет отримав податки і т. і. «Продав, бо вважаю, що політик – не найкращий власник ЗМІ», – ображено стверджує Яценюк.

У зв’язку з цим виникає низка питань.

Навіщо взагалі було розповідати про «перший мільярд», про який не всі й чули (наразі почули більше)? Якщо «політик – не найкращий власник», то навіщо було придбати частку власності «Еспрессо» у 2017 році? До речі, за які кошти? Адже Яценюк визнав, що отримав після продажу 1,5 млн доларів, тобто й купував не за меншу ціну. Але ж з 2001 року він або працював на державній службі, або перебував в опозиційних політичних партіям. Звідки такі гроші?

Звідки, взагалі, така істерична реакція на всіх «недолугих», які спробували поставити під сумнів чесноти екс-прем’єра?

Напевно, звідти ж, звідки й рефлексія Пашинсього на італійсько-кремлівську агітку про «грузинських снайперів на Майдані».

Пашинський декілька разів у своєму допису на «Фейсбуці» повторив, що це «це не я» і «гвинтівка не моя».

А навіщо реагувати на пропагандистські кліше?

Тут – ключ до відгадки про лавиноподібний вал інформаційних скандалів в українській політиці. Методи «пост-правди», які працювали ще декілька місяців тому, себе, внаслідок частого використання, вичерпали. Тому в руслі цього інформаційного потоку з одного боку слабко сприймаються дійсно вразливі для влади теми, з іншого – починають спрацьовувати відверті «фейки», який ми бачимо на прикладі химерної «розписки».

Як будуть стратеги Банкової реагувати на нову дійсність?

А то вже їхня справа.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована