Медичний «Оскар» отримав військовий лікар з Вінниці

бабій

Орден Святого Пантелеймона у номінації «За досягнення в міжнародному співробітництві в охороні здоров’я» отримав старший ординатор відділення невідкладної медичної допомоги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону м. Вінниця підполковник медичної служби Вадим Бабій.

Як довго вінницький лікар йшов до такої значної відзнаки та як розпочалася його медична кар’єра — читайте далі.

– Як довго ви йшли до такої серйозної відзнаки? Орден Святого Пантелеймона — це була командна робота чи більше індивідуальна?

– За цю нагороду ми боролися всією командою довгий час. Щоденно та поетапно йшли до неї. Докладали максимум зусиль всією командою. Преставники регіональної ради розпочали відбір кандидатів. І я був одним із них. Спочатку було голосування регіональної ради, потім — міжрегіональні відбори. На кожному з цих етапів були представлені мої досягнення та напрацювання.

– Розкажіть про свої здобутки в галузі аеромедицини, адже це є прямою вашою спеціальністю.

– Одним із найбільших надбань є навчання в медичному університеті аерокосмічної медицини США, де я навчався пів року. І там я здобув цінний досвід від країни у галузі аеромедичної евакуації, тому що всі військові дії ця країна провадила за її межами. Саме стандарти США взяті за основу майже всіма країнами НАТО у вигляді основних. Моє навчання в медицині розпочалося у 2009 році і триває досі. Я вважаю, що справжній лікар вчиться стільки, скільки живе та працює.

– Як розпочалася ваша кар`єра в аеромедичній галузі?

– Ще під час служби в армії я вирішив займатися аеромедичною евакуацією пацієнтів. У довоєнні часи — це були поодиноків вильоти. Можна навіть сказати – навчання. У Вінниці є літак «Віта». Завдяки цьому літаку у нас склалися міжнародні відносини та співпраця з різними медичними службами та аеромедичними підрозділами країн НАТО та США. Військовослужбовці нашого госпіталю постійно їздили на навчання. Відповідно іноземні делегації відвідували нас. Народився я у Вінниці, вчився та виріс тут. Закінчив Національний медичний університет. Потім вступив до Української Військово-медичної академії та став лікарем анестезіологом. Працював спочатку у Хмельницькому госпіталі, а потім перевівся у Вінницю, а саме, клінічно-медичний центр.

– Чи погоджуєтеся ви зі словами теперішнього міністра охорони здоров`я Максима Степанова про те, що в Україні фактично відсутня система охорони здоров`я? Та чи можете порівняти американську медицину з українькою?

– Це дійсно так, в Україні є лише окремі осередки надання медичної допомоги, а самої системи немає. Тому порівнювати українську та американську медицину неможливо. В цьому і є суть нашої роботи. Ми вже досить тривалий час намагаємося створити елементи цієї системи. У США система будувалася з часів Другої світової війни. Наша система медевакуації взагалі не розвинена. Але вже зараз є багато здобутків — введених нами напрацювань, які успішно працюють. Першочергово — це класифікація хворих та відбір поранених на евакуацію.

– Як особисто для вас розпочалася війна на Сході України? Знаємо, що ви отримали серйозну травму.

– Я був прикомандирований до 95 бригади, у складі якої ми висунулися на Схід України. Спочатку в Херсонську область під Арабатську стрілку. Там була висадка російського десанту. Потім нас перекинули в Донецьку область, саме тоді, коли був окупований Слов`янськ. Весь цей час я провів там. У мене було дві ротації, одна — місяць, а друга близько трьох тижнів, був достроково звільнений, адже під час надання допомоги під обстрілами дуже постраждало око. Мені вдалося потрапити до США, де я пролікувався близько 10 місяців. Звісно, після повернення я неодноразово відправлявся на Схід України.