Хорова капела Леонтовича відзначила 100-річний ювілей. Відгуки закордонної преси на початку минулого століття про українську музику

5fd73f410da2d

Створена Миколою Леонтовичем у 1920 році при Тульчинському жіночому єпархіальному училищі, капела впродовж ста років продовжує традиції хорового співу, закладені славетним композитором-земляком і донині є окрасою культурно-мистецьких проєктів області. 12 грудня, напередодні 143-річниці з дня народження славетного композитора та з нагоди 100-річчя капели ім. М.Д. Леонтовича, відбулись урочисті заходи у м. Тульчині.

Про це повідомляє управління культури Вінницької облдержадміністрації.

Із важливою датою колектив привітала начальник управління культури і мистецтв ОДА Ольга Дернова.

«Історія творчої діяльності капели – невід’ємна частина історії культури не лише Вінниччини, а й України загалом. Саме завдяки вам зберігаються віковічні традиції та самобутність народу. Народна хорова капела імені Микола Леонтовича є справжнім взірцем для аматорських хорових колективів Вінниччини. Щиро вітаю усіх учасників та зичу міцного здоров’я, процвітання на довгі роки», — зазначила Ольга Дернова.

Свого часу учасниками народної аматорської хорової капели імені М.Д. Леонтовича були заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії, професор, ректор Київської Академії мистецтв Василь Романчишин; народний артист України, директор Вінницького фахового коледжу мистецтв імені М.Д. Леонтовича Станіслав Городинський; заслужений працівник культури України Анатолій Цимбалюк; заслужений працівник культури України Василь Циганюк та інші.

В різні роки капелою керували Микола Покровський, Родіон Скалецький, Мечислав Цинар, Віра Голюк, Антоній Крейчі, Володимир Шкуратовський. Понад 30 років колективом керує справжня подвижниця хорової справи, популяризаторка творчості Леонтовича, заслужений працівник культури України Любов Грушко. Під її керівництвом капела вписує нові яскраві сторінки до літопису культури Поділля.

Завдяки активній творчій і концертній діяльності, капела є неодноразовим лауреатом обласних, всеукраїнських конкурсів хорового мистецтва.

5fd73e2fb128c

До Дня народження геніального українського композитора Миколи Леонтовича його вітає весь світ. В групі «100 років культурної дипломатії України» опублікували відгуки преси в період з 1919 по 1921 роки, коли Українська Республіканська Капела під орудою О. Кошиця гастролювала на доручення уряду УНР в Європі. Саме в ці роки Леонтович найбільше бідував, нічого не знаючи про свій закордонний тріумф.

Женева: «Твір під назвою «Щедрик» з його безперервним повторенням чотирьох нот з безкінечно розмаїтим супроводом та гармонізацією – такі пісні абсолютно неймовірні», «La Suisse», 14 жовтня 1919 року;

Брюссель: «Щедрик в аранжуванні Леонтовича – це шедевр народного мистецтва. Глядачі його вітали оваціями, стоячи і викликаючи на біс», «Le XX Sciècle», 10 січня 1920 року;

Лондон: «Багато пісень були виконані на біс – майже всі. Серед найбільш оригінальних і красивих можна назвати «Щедрик» і «Ой там за горою» – обидві створені Леонтовичем!», «The Daily News and Leader», 4 лютого 1920 року;

Берлін: «Цей український гашиш» – найсолодша з отрут», з відгуку німецької професорки про прем’єру «Щедрика» в Берліні, травень 1920 року;

Варшава: «…Ось прийшли Кошиць, Стеценко, Леонтович. З останнім мені навіть довелось працювати у Всеукраїнському музичному комітеті. Невеличкий чоловік, обдарований досконалим слухом, усього лише інструктор з організації національних хорів. Виявилось, що в цій невеличкій національній справі він свого роду Гомер», «Свобода», 23 жовтня 1920 року.

Барселона: «Публіка зазначила, що найбільше їй сподобались аранжування Леонтовича, що часто викликали на біс», «Das Noticias», 2 лютого 1921 року;

Нью-Йорк: «Минулого вечора в Carnegie Hall пройшло палке прийняття Українського Національного Хору. Це був час гарячої сердечності й ентузіазму, що нагріває термометр до кипіння й вибуху. У таких веселих колядках, як Щедрик, жіночі голоси лунали високо, вишукано і природно… Квіти сипались на сцену… Публіка підтримала прийом великими оваціями. Щедрик викликали на біс», «The Sun», 6 жовтня 1922 року.

Сан-Франциско: «Вони представили нашій країні не лише найкращий спів, який ми тільки чули, але й нанесли Україну на мистецьку мапу світу, як залюблену в музику націю. Це в той час як ми вважали її за спустошену землю бродячих козаків і сільського люду», Clay M. Greene «The San Francisco Journal», 1 лютого 1924 року.

23 січня 1921 року його твори виконувались у Парижі на денному концерті українського хору в Театрі Єлисейських Полів. А в ніч напередодні в окупаваній російськими більшовиками Марківці на Вінничині Леонтовича застрелив чекіст.

Потім буде Америка. І світове визнання Леонтовича триватиме далі аж до 1924 року, коли останнім концертом у Нью-Йорку завершаться гастролі Капели Кошиця. Аж через 12 років на світ з’явиться Carol of the Bells, англомовна версія «Щедрика» в обробці Пітера Вільховського. Втім Україна вже буде під окупацією, а її митців та політичних лідерів планомірно розстрілюватиме Росія.

Історія тріумфу Леонтовича припадатиме пилом й заборонами. «Потрапивши під п’яту Кремля, Україна навіть не довідалась про свою світову культурну перемогу», сказав у 1966 році в ефірі «Радіо Свобода» про стерті з пам’яті народу тріумфальні гастролі українського хору відомий публіцист і автор «Розстріляного Відродження» Юрій Лавріненко.

5 жовтня 2022 року відзначатимемо 100-річчя американської прем’єри Щедрика; а 13 грудня 2027 року — 150-річчя Леонтовича. Це унікальні дати, якими слід скористатись, щоб нагадати Заходу про композитора, якого той полюбив і визнав ще 100 років тому.